(КАЗКА)

Було це чи ні, хто зна?

Але жив серед хахалів, яких кацапи лають «хохлами» за оселедці, а також «мало росами» бо думають що ми зросту малого, такий собі чолов’яга на ім’я Ілля з Родини Муромазів. А Родина Муромазів була ловка й кріпка. За звичай вони мури де треба мазали. І так добре мазали, що кажуть ту кляту стіну в Бісовому Китаї теж його родичі мазали, але хто ж зна? Та і що нам його ті родичі муромази якщо вони в нашій казці аж ніхто! Але якщо таки родичі в нього були, хай їм грець, то мабуть коли ви будете про них знати то гірше вам не буде. От знов ці родичі в казку заблукали і такі ж падлюки не відчепляться ніяк! Ілля той, звісно теж був муромаз, але лазити за мури та на гори, він більш вмів ніж їх мазати. Але ж, до речі, мури він таки теж гарно мазав бо з того ж клятого роду хай йому не ладне! Щоб вони там всі були здорові і далі ті мури мазали!

Так от той чоловік коли був ще хлопчиком, лазів з козаками в розвідку до табору ворожого. А брали його, того що віщун великий, коли народився Ілля радість велику оголосив. Бо прийшов той хто людей хахаляцких від неволі сто років буде боронити! Так і ладний такий парубок виріс. Силу мав таку що сам її сторонився. Та й ще змалку вчився ховатися та по стінах й мурах повзати як той павук. Але коли парубком він став справжнім, та на дівок заглядати став, скоїлось з ним якесь лихо! Заніміли ноги його і не став спроможним Ілля зовсім ходити.

Тоді сумний він зовсім став. Лежав ото на печі біля віконця і сумні думи гадав. Але щоб не заклякти геть, він горщики та іграшки з глини ліпив. І таки гарно і справно так ліпив як його родичі мури мазали… От бісові ті родичі! У такий час розповіді а й виплигнули знов! Ну то і Бог з ними! Так от хоч ногами не ходив Ілля, інші частини тіла працювали як було. І сміху за для, розривав Іван підкову пополам як отой папір! Але сміху в нього та і не було! Сумував Ілля за ногами але знав що віщун казав коли він народився і вірив що стане бо як же він тоді народ боронити буде? І з вірою в майбутнє жив! І жив так Ілля до тридцяти трьох річного віку.

Аж тоді на землі Хахаляцкі ворог пійшов великий. Та не великий він був ростом, але дуже багатий числом. Басурмани кляті чисельність нелічена яких повадились народ наш грабувати та гвалтувати. Чоловіків вбивати, а жінок і дітей у полон рабський брати. Якщо справді казати то їх жінки таку вроду мають що хай Бог милує! Може на них воно і красиве, але в нас це отродою кличется! Народ тоді жив на землі вільно і з місця на місце легко рушав. Раз в п’ядесят років кожен город, окрім Киїова — Матінки міст і селищ всіх, спалювали дотла і шли на нові місця. Та коли такі хитрі як басурмани нападали, люди селища не боронили, а палили і геть йшли! І от прознав Ілля що лихо таке скоїлося. Ліг на печі і засумував у віконця, аж май же заплакав. І тут віщун до нього з’явився не відомо звідкиля.

- Що сумуєш, чоловіче? Радій час твій прийшов! Зараз ноги твої підуть, аж побегуть! А за те що в думках своїх не зрікся своєї долі, та рук ледащими не тримав, дам я тобі заговор — Хару! І будеш ти першім Хахаляцьким Козаком-Характерником! Як заговор скажеш, - час навкруги тебе гальма візьмуть! І будешти спроможний бити і сотню і тисячу ворогів. Вони самі один одного повбивають, а ти тільки лобами зтикати їх будеш!

Сказав це віщун та й зник. Почуяв Ілля що сила в ноги звернулась і зрадів як дитя. Виплигнув в вікно, батькам вклонився, і побіг до стану ворожого. За лісом в полі звели басурмани свої шати кляті та огорожу кругами поставили як ото у нас тин! Таку огорожу Ілля коли дитям був переплигував аж гей! От побачив все це Ілля з гори де ліс закінчувався. Дочекався ночі та такої що за годину дві до світанку. Коли всі спати полягали. Пробрався в середину табору ворожого і схоронився.

Прийшов світанок, й як Сонце землю висвітило, басурмани ще очі не продрали, а Ілля як виплигне з схрону і як заголосить : «ХАРРРА». І завмер. Тут побачили басурмани там де Ілля стояв Чуду Юду якусь багаторуку і багатоголову. Та таку страшну що деякі повсирались і втікли. Але й були такі хворі що кинулися з цим маревом битися! А Іллі байдуже бо він всіх бачить як людей, але рухаються вони мляво мляво. І він їх тільки лобами стикав, а з них аж юшка крові текла, як билися. І от нечисленне військо зникло за годину, хто вбіг, а хто покалічений відповзав.

Забрав Ілля тих хто в неволі був, а тим хто повз, - ворогам сказав : «Запом’ятайте, кляті басурмани! Як моторошно вам було! А шлях в наші землі забудьте!» Отаке було! А потім Ілля довго ще жив, сто років. І весь час землю і народ боронив. І силу і молодість мав аж до смерті. Але мури вже більш не мазав, як родичі його… Матінко їх трясця знов вони з’явились під самісінький кінець! Але з’явились , - так що, нехай будуть! Такого чоловіка гарного народили і всюди в казку повлізали!

Було це чи ні — хто зна!? Але кацапи ту казку розповідають про якогось Іллю Муромца, так то брехня! Бо то що вони «Богатірь» звуть, в нас козак Характерник має ім’я! І в Киїові він похований! От таке !…

НЕВІДОМИЙ АУТОР